— Історія війни — яка вона в тебе? Як воєнні дії відобразились на житті сім’ї?
«Кохана, я поїхав на роботу. Він розпочав війну» — цими словами рано-вранці моє життя змінилося назавжди. На «до» та «після» війни. Зараз важко підібрати слова, щоб описати весь спектр емоцій, переживань і всього, що вирує в моєму серці і розриває його на шматки. Можливо, скоро, після перемоги, можна буде трішки видихнути, опанувати себе, зосередитись і зібрати думку докупи, щоб описати їх, але точно не зараз.
Міністр оборони України Олексій Резніков
— З перших днів війни ти надаєш допомогу на гарячій лінії психологічної підтримки Єгора Тополова. Скільки звернень вдень отримуєш?
На нашій гарячій лінії працює 15 психологів. Тож дзвінки протягом дня розділяються на всіх. В середньому особисто я приймаю близько 5-6 дзвінків. Іноді менше. Вони тривають від 20 хвилин до години, залежно від запиту і стану людини. В перші дні війни дзвінків було дуже багато, потім відбулося незначне затишшя, а згодом знову шквал дзвінків. Але цьому теж є пояснення. Ми розуміли, чому так відбувається.
— Не знаю, чи можна озвучувати такі речі, але все ж наважуся запитати: з якими запитами найчастіше звертаються люди?
Спочатку люди дзвонили, бо були розгублені і дуже налякані. Вони не знали, що їм робити, як правильно вчинити в цій ситуації. Як врятувати своє життя. Пізніше переважна більшість людей телефонувала, бо почувалася винною… Люди страждали від того, що вони недостатньо корисні, недостатньо ефективні, що могли би більше і краще допомогти. Це були, наприклад, мами з маленькими дітьми на руках чи люди, які доглядали лежачих батьків і були обмежені в своїх діях, та інші. Ми разом із ними шукали варіанти, як і чим вони можуть допомогти, враховуючи ситуацію і можливості. Після наших розмов вони плакали і багато-багато дякували, а я прощалася з ними, клала трубку і плакала сама… Найважчі дзвінки були пізніше, коли люди або втрачали своїх близьких, або надовго обривався зв’язок із ними.
— А ось це почуття того, що ми недостатньо робимо задля перемоги, — це нормально? Як його побороти?
Так. І як результат маємо потужне почуття провини і сорому. Зараз люди просто з’їдають себе за те, що, наприклад, вони у безпеці, а хтось ні. За те, що вони вижили, а хтось ні. Що змогли виїхати. За те, що недостатнього корисні і ще багато іншого. Приборкати почуття провини можна одним запитанням до самого себе: «Що конкретно я можу зробити в цій ситуації, саме тут, де я зараз знаходжусь, і яких зусиль можу докласти, щоб це почуття зменшилось?». Картати себе, сварити, жаліти, відчувати зрадником — це не дасть результату. Людина лише робитиме собі невимовно боляче і гірше. Треба сконцентруватися і робити хоч щось. Щось, що можете, що в ваших силах. Корисна будь-яка справа — хоч плетете ви жовто-блакитні браслетики і роздаєте людям, хоч допомагаєте в пошуках бронежилетів чи встановленням госпіталів.
Кожне зусилля важливе і потрібне! Кожне. Навіть якщо вам здається, що воно недостатнє і нічого не вартує. Не зменшуйте вагу своїх зусиль. Кожен допомагає тим, чим він може.
— Як ти сама витримуєш увесь біль, який виливають люди?
Дозволяю собі іноді плакати. Після розмови. Через сльози вивільняються емоції, і мені стає легше.
— Як це — бути дружиною міністра оборони у воєнний час?
Так само, як і у мирний час, — відповідально, стримано, із надзвичайним почуттям гордості і впевненості. Хоча, зізнаюся чесно, додався страх. Це нормально. Часом мені невимовно шкода бачити його постійно втомлені недоспані очі, бо працює він 24/7, як і весь уряд. Як і всі наші захисники і захисниці. Як і всі ми. Бо це війна.
Нікому зараз не легко. І кожен працює на своєму полі бою. Але я захоплююся стійкістю свого чоловіка, його зваженістю, сконцентрованістю, його патріотизмом і професійністю. Правда. Я отримую величезну кількість листів від людей зі словами подяки і підтримки для Олексія. І я щиро вдячна кожному.
— Як з Олексієм підтримуєте зв’язок?
Точніше намагаємось підтримувати. Почути голос хоч на хвилинку видається справжньою розкішшю. Найцінніші моменти.
— Як війна змінила тебе?
Повністю. Напевно, як і кожного з нас. Багато чого переосмислила, переглянула пріоритети. Все важливе колись, до війни, стало абсолютно незначущим зараз. Я точно знаю, що сьогодні я краща за себе вчорашню. У щоденних молитвах я обіцяю Богу, що ми всі стали краще. Дуже не хочеться підвести його в цих обіцянках…
Фото: пресслужба ICTV
